Іван. Уілліям Гопкінс—мій спільник і тесть, одна з найліпших фірм в Англії. Агафія. Твій тесть! То ти з англійкою оженився? Як вона зветься? Іван. Дженні, мамочко, Дженні Гопкінс. Агафія. Ой, моє лишенько! Скільки літ Господа просила, щоб дав мені діждатися невістки, а тепер на тобі! Невістка є, та що, коли я слова до неї не проговорю. Іван. Ні, мамочко, не бійтеся цього! Моя Дженні вже потрохи підучилася нашої мови, а при вас, то певно швидше піде. Агафія плеще в долоні. О, золота дитино! Дай тобі Боже всякого щастя! Говорить по нашому! Ну, коли так, то видно, що тебеч любить! Іван. Авжеж любить, мамочко. І вас любить, ХОЧ ДОСІ не бачила. Обертається до присутніх. А, панове браття, здорові! Пан Гутак, пан Завадсіжий,—пізнаю всіх. Ну, як же вам поводиться? Г у т а к. От, як той казав, як тому горохові при дорозі. Завадський. Дуже нас сполошила відомість про ваш приїзд, пане Іване. Значить, ви тепер мільйонер і хочете тут велику фабрику закладати? Іван. То так, панове. Мені самому до мі- льйонерства далеко, дещо трохи капіталу і в мене є. Але мій тесть, пан Уілліям Гопкінс, хоче до спілки зі мною заложити тут велику фабрику взуття й віддати її під мою управу. Завадський. І думаєте, що оплатиться вам? Іван. Що маємо думати! Ми на голе думання нічого не починаємо. Ми обчислилися, поробили всякі старання. 335
