Микола. Та пізно. Вже за мною, бачу, ніхто не їхав.
Війт. Ви приїхали додому закривавлений?
Микола. Та… та… так.
Жандарм. Що? Ви й додому закривавлений приїхали? Я цього від вас не чув. Господине, правда це?
Анна. Та правда. Я сама його обмила.
Жандарм. О, це важна річ. Пише в книжечці. А ви ж сказали, що в лісі скалічились ще, як латри брали. Значить, ви й до міста їхали закривавлений і з міста вертали у крові?
Війт. Він вам так казав? Ну, це неправда. Він у місті був здоровісінький і зовсім чистий. Я прецінь його сам бачив на жупі.
Микола. Скажіть же всю правду, пане війте!
Війт. Яку всю правду?
Микола. Аджеж це ви самі мене так покривавили.
Жандарм схапується. Що, що, що?
Війт. Брешеш, Миколо! То правда, що ми трохи з тобою перемовилися за ті поліна, але покривавити тебе я ані гадки не мав.
Микола. Я маю на те свідків. Я навмисне не змивав крови з себе й додому так приїхав, щоби вас до суду завдати.
Війт. Ха-ха-ха! Мене! До суду!
Жандарм. Яких маєте свідків?
Микола. Та от кум Бабич також там були, то можуть посвідчити.
Бабич скробається в голову. Та бути я був, то нема що казати; але того я не бачив, аби вас кум начальник покривавив. Ударив вас поза вуха, то правда, але щоби вас оттак подряпав, то я того не можу посвідчити.
Селянин. І я також не можу.
35
