Писар почисливши. Сімнадцять срібла 82 крей- царів! Чоловік зідхае.Торік лиш півшістнадцятьбуло. Писар. А про екзекуцію забули! Бере гроїиі й записує. Ну, е там ще хто? Люди. Та вже нема нікого. Ще десь Гаврило Бобівник мав прийти. Р я б и н а. Ну, як не прийшов, то сам собі винен. Здекуція не чекає. Мусить платити. Писар. А ви, пане начальнику, мали ще щось людям наказати. Рябина. Ага, ага! Гей, присяжний! Іди но, по- закликай но де з корчми господарів, як там є! Присяжний виходить. По хвилі канцелярія заповнюється людьми. Між ними Півторак, Гриб, Грінчук Люди гомін. А що там таке? Чого хочете? Рябина. Слухайте, люди! Я вам хотів іще пару слів сказати про ті кльоци. Що ви собі з ними гадаєте? Півторак. Нічого. Сміх між людьми. Рябина. Хто там такий мудрий та каже нічого? А, то ти, Півтораче? Чекай но, чекай! То податку не несеш… Півторак. Нині я заплатив. Писар. Заплатив, та не ввесь. Рябина. Видиш, рештації маєш, а про заробок^ані гадки. Тепер ще польової роботи нема, погода гарна, дорога добра, а ви ніхто й не думаєте про заробіток. Гриб. А я би сказав по правді, пане начальнику: яке вам діло, чи ми заробляємо, чи ні? Не заплатимо податку, то ви, певно, за нас не дасте ані нам не поборгуєте, тільки зде- куцію шлете, грабежі волочите, що аж шумить. Що це ви нараз так розмилосердилися над нами? 361
