Василь. Ха-ха-ха! Та знаєте, Рахмілю? Хто за таке гнівається, тому ніс урізують. Рахміль. Знаєте, люди добрі, я вам дуже дивуюсь. Кожний з вас поодинці дуже добрий і розумний чоловік. А як укупу зберетеся, то зараз мусите якусь дурницю зробити. Митро. А то яку? Рахміль. А хоч би оту читальню. Ну, скажіть мені, на що. вам вона здалася? Адже газети та книжки гроші коштують. Нині день робучий, а ви собі замість робити, час тратите на читанню. Ну, а ще й клопотів скільки і від начальника, й від жандарів, і від староства! Олекса. Справді диво! Що то може людська дурнота. Знаєте, Рахмілю, кого мені це пригадує? Рахміль. Ну, кого? Олекса. Вас, жидів. Знаєш, як там у вашій біблії пишуть про царя Антіоха. Яке булогжидам від нього. І мучили жидів, шкіру з голови живцем дерли, жінкам груди відрізували, голови втинали—а все за що? За те, що свинини їсти не хотіли. Рахміль. Тьфу, тьфу, тьфу! Що ви нагадали 1 Хіба то одне до одного йде? Ви чуєте? Антіох і читальня! Г р і н ч у к. Слухай, Рахмілю, я тобі ще одну прахтику скажу. Говориш, нащо вам тої чи тальні? Тут мені пригадався один твій побратим, один бориславський шинкар. Я колись, за молодих літ ходив до Борислава. То раз, ночуючи в шинку, бачив я таку річ. Сидить шинкар за лядою ', а на лавці під стіною хлоп 11 Ляда—прилавок.
