Писар. А, гарно! То так говорить добра й послушна доня. Орися. Так говорить проста, сільська дівчина, котра вам уже раз казала, щоб ви їй дали спокій, розумієте? Писар. Я й не думав вам набиватися, Орисю, бігме не думав. Я ж також сороці з хвоста не злетів, а не хочете ви мене, то, їй-богу, десять інших ще б мене в руку поцілували. Орися. От ви й беріть їх. Писар. Коли ж бо тепер зовсім інакша річ зайшла і ви мусите вийти за мене заміж, коли не хочете, щоб ваш татко… Ряби на. Пане писарю! Писар. Не бійтеся, я знаю, що й до кого говорю! Коли не хочете, щоб ваш татко попав у велику біду. ОрИСЯ спускає коновки на землю* Що ЦЄ ВИ плетете? Брешете, пане писарю! Писар. Ось ваш татко сам! Спитайте його. Орися. Таточку! Що це за комедія? Що він тут баламутить? Р я б и н а відвернувся і втирає сльози. Він правду каже. Орися. Вас жде нещастя? Що вас жде, скажіть! Р я б и н а. Ліпше не питай! Орися. Ні, скажіть! Я хочу знати! Я мушу знати! Р я б и н а. Руїна…кримінал… Орися ламає руки. Я так і знала! Опутали вони вас, упхали в біду, а тепер ще наді мною насміятися хочуть! Мене занапастити! Вибухає плачем й кидається Рябині на шию. Таточку, таточку! Що ви наробили! 396
