Олекса. Га, то будемо воювати. А ти знаєш, що з нами воювати потяжко. Думаю, що тобі ж ліпше буде по добру з нами розстатися. Р ах міль. Ай, вай мір! Дуже ви недобрі, пане Олексо! Полюбив я вас усіх, як сусідів, гадав спокійно між вами віку дожити. П і втор ак. І нас усіх як те перевесло в обарінок1 скрутити! Гриб. Із нас, як із липи, лико дерти! Г р і н ч у к. І наше й наших дітей помаленьку на жебраків пускати? Рахміль. Ай, вай мір! Ай, вай мір! Які ви недобрі, панове! Які ви недобрі на бідного корчмаря! Так якби бідному жидові вже й жити на світі не треба. Олекса. То для того, щоб ти жив і тяжко не робив, то ми ма-змо дати себе спокійно обдирати й обшахровувати. Ні, Рахмілю! Кажемо тобі завчасу: шукай собі якого іншого місця, бо в нас тобі не жити. Рахміль. Га, що вже маю робити! Виджу, що з вами жартів нема. Ой, та читальня, та читальня! Щоб ми про неї були й послихом не чули! Відходить. Я В А XI Ті самі без Рахміля Олекса. Бачите, нанашку Рябино, хто в читальні свого найтяжчого ворога бачить? А ви з нашою читальнею воювали й самі, певно, не знали, на чий млин воду женете. Ряби на. Осліпило мене було! Зовсім осліпило! Та слава Тобі Господи, що хоч тепер очі мені зачинають прояснюватися. 1 Обарінок — бублик. 416
