Бабич. Нас, куме, на свідків клич. Ми посвідчимо, як вони з тобою обходилися!
Селяни. Так, так! Усі посвідчимо! Його зовсім зі служби проженуть, а тобі нічого не буде!
Микола схапується. Добре! Все зроблю, візьму на відвагу. Або що, хіба я не чоловік, не господар? Ану, випиймо, сусіди! Біг заплатить вам за раду. Побачимо, хто тут буде старший.
Жандарм трохи підпитий. Го, го, го! А тут що? Празник якийсь, комашня чи поминки?
Микола. Та поминки, поминки справляю.
Жандарм. А по кім?
Микола. По собі самім. По своїй честі, по своїм супокою, по своїм життю.
Жандарм іде до столу — люди розступаються перед ним, він сідає. Анна також сідає на припічку. Ага, ти, бачу, вже трохи теє… язиком путаєш!
Микола. Як то путаю? Я не путаю, я правду говорю! То ти, Михайле, моє життя попутав, так що й кінця не найду.
Жандарм. От, Миколо, не молов би-сь дурниць, та й ще при чужих людях, а радше частуй гостя.
Микола. Ой, участував ти мене! Не такого ти частунку від мене варт!
Жандарм схапується й підступає до нього. Що ти говориш, що? Якого частунку?
Микола плює йому в лице. Ось якого, коли хочеш знати.
75
