Нутро сільської хати. Ніч. На дворі чути шум вітру, сніг б'є об вікна. В печі горить вогонь, при нім горшки. Анна й Настя пораються коло печі. На лаві, на ослоні, на припічку й на печі дівчата і парубки, одні прядуть, другі мотають пряжу на мотовилах; насеред хати при стільці один парубок плете рукавиці, другий на коловороті крутить шнур
Парубки й дівчата співають:
Ой там за горою, та за кремінною
Не по правді жиє чоловік з жоною.
Вона йому стелить білу постеленьку,
А він їй готує дротяну нагайку.
Біла постеленька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.
Біла постеленька порохом присіла,
Дротяна нагайка кров'ю обкипіла.
Настя перериває, махаючи стиркою. Та тьфу на вас! Що це ви вигадали такої плаксивої! Мов по покійнику голосять.
1 парубок сміється. Ага, а у вас мурашки по шкірі забігали.
Настя. Тю на тебе та на твою голову! Ти гадаєш, що я твого тата жінка, що небіжка ніколи з синців не виходила.
1 парубок. Го-го, мій тато небіжчик усе говорив: як чоловік жінки не б'є, то в ній утроба гніє.
