Безмірну, чорну тьму простору.
Холодним блиском золотить
Чарівний віз, летящий вгору,
Відскакує від нього, наче
Шипуча піна; так ломаєсь
І прище й гнівно розбивавсь
О скелі море те кип'яче.
Чарівний віз вгору летить.
Вже в віддалі земля блищить,
Мов зірка найменша, бліда
На небі. В безмірі палають
Огромні сонця і світи
Без міри і числа, мішають
І крутяться і наповняють
Простір весь блиском красоти.
Одні — півмісяці рогаті,
Мов срібло, другі меркотять,
Тамті мов пурпуром горять,
А далі в безмірі летять
Комети, мов вірли крилаті.
Духу природи,
Ось де святиня твоя?
Де незлічимий рій світів проходить,
Котрих розбурхана фантазія
В їх величі обнять не може,
Там, там тебе благословити треба,
Володарю землі і неба,
Природо-боже!
Найдрібніший листок,
Що від вітру тремтить,
Той малий хробачок,
Що ось дірку у глині вертить,
Що в гнилизні жиє, —
Тим самим духом дихає, що й ти!
А все минає, все проходить
І в безконечній зміні Красоти
Твоя лиш вічна красота
І церков вічная ота,
Духу природи!
