Хто допоміг мені
В тяжкій з титанами війні?
Хто спас мене від смерті страшної,
Вирвав з неволі?
Чи не ти, моє серце палкеє
Все те стерпіло?
А ти, молоде, незнающе
А щире — йому ще,
Вічно спячому дарма подякою було!
Я — хилити чоло
Перед тобов? За що?
Чи зболілому ти
Полегшив коли болю?
Чи ти сльози коли
Осушив нещасливому в горю?
А чи силу твою
Не дала тобі рука всемогуща часу,
Не дала передвічна судьба,
Котрій ти підвладний, так само, як я?
А хіба ж ти гадаєш,
Що я маю цуратись життя,
І в пустиню втекти, бо не збулась ні одна
Надія молода?
Тут я сиджу й творю
Людей на образ свій,
Людей, що враз зі мною
Прийматимуть горе та біль
І питимуть розкіш і втіхи до дна
І не будуть тобі поклоняться,
Як я!
