Слабенька, вперта дама… „Де твій пан? Скажи!”
Мовчить. „Признайсь!” Мовчить. „Вкажи його!”
Розлютивсь я. Та гордість! Шарпнув дрантя те…
За ноги вхопив, визув їх і в цей огонь
Встромив глибоко. „Видай нам його!” Мовчить…
Пручається… Не бачив гербу в брамі, га?
І мусив тут проситься в гості, безуме!
Як в нім лиш крапля крови є, він вб'є тебе.”
Ось пан ввійшов. „Ти в мріях, гостю! Їсти час”.
Сидять. Ті троє в чорних одягах — і він.
Не йде молитва дітям на уста. Глядять
На нього витріщивши очі. Чарку він
Налив собі і перелив, ковтнув вино,
Зірвався. „Пане, дайте де заснуть мені!
Я втомлений, як пес!” Веде зі світлом паж.
Та на порозі скинув оком він назад
І бачить, хлопчик шепче батьку в ухо щось…
Мов п'яний він за пажем в свій покій іде.
Засунув двері. Обдививсь пістолі, меч.
Знай виє буря. Склеп тремтить. Поміст скрипить.
Тріщать східці… Гуде чийсь хід?.. Шелеснув крок?
Ні, це причулось. Північний простукав час.
Мов оливо, тяжіють вії, сон звалив
Його на ліжко. З двору злива б'є в вікно.
Він спить. „Признайсь!” Мовчить. „Вкажи його!”
Він шарпнув жінку. Ноги треплються в огні.
І бухнув, засичав, покрив його пожар…
„Вставай! Давно пора в дорогу! Вже світа!”
Це замку пан, що тайними дверима в покій
Ввійшов і став край ліжка — сивий, наче дід,
А вчора ще чорняві кучері вились.
Ось лісом ідуть. Розпогодилось. Тиша.
Відламаних гілляк на шляху повно скрізь,
