Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/54

По всіх частех взяв народ збиратись,
Чтири війська виставив потужні, —
Обновлено вражду з татарином.
 Тепер верглись татари направо,
Наче хмара чорна, що засипать
Градом грозить поля урожайні:
Так здалека чутно було клекіт.
 Скоро й угри в сотні ополчились,
Скоро з ними оружжям зразились,
Та дарма хоробрість їх, удалість,
Дармий весь їх опір богатирський.
Серед полків врізались татари,
Всі їх війська розбили потужні,
Поплінили всіх, що в краю були.
 Відступила всіх христьян надія,
Й було горе більш всякого горя;
Люд жалібно молиться до бога,
Щоби спас го від татар поганих:
 «Встань, о Господи, у гніві своїм,
Спаси нас від ворогів завзятих:
Вни хтять душі наші погубити,
Роздирають нас, як вовк отару!»
 Первий бій нам страчен, страчен вторий,
І татари в Польщі розложились,
Всі країни кругом поплінили,
Аж доперли люто д'Голомуцу.
Тяжке горе встало по країнах,
Якого ще вперед не бувало.
 Ой, то б'ються день, б'ються день другий,
Нікуди ся побіда не хилить!
Гей, тата рів сила ще збільшилась,
Наче осінню вечірні мраки.
Між потопом тих татарів злющих
Колебались християнські полки.
І щосили дерлись ід горбкові,
Там, де Мати Божа чуда творить.
 «Вгору, браття!» — так Внеслав закрикнув,
Мечем своїм вдарив о щит срібний
І хоругов взніс повище полків.
Всі взмужались, верглись на татарів,