В часах грабівництва й воєнних тривог
Один чоловік проживав,
Що скарб, котрий відкись післав йому Бог,
У горщик у попіл сховав.
Та нагло застукала смерть бідака;
Нікому про скарб не сказав.
І довго, як річ непотрібна яка,
Горнець той у сінях стояв.
Аж раз у ту хату убогий жебрак,
Голодний, обдертий, забрів,
І став край порога, і жалібно так
Хоч ложечку страви просив.
Газдиня на той час якраз при своїх
Сиділа і їла обід.
«Возьми собі, діду, — сказала на сміх, —
Горнець, що там в сінях стоїть».
«Біг заплать!» промовив покірно старець
І горщик поніс у руці;
Край шляху засівши, сягнув у горнець,
Аж дивиться: там червінці.
Вертає до хати. «За пакість таку
Я злом вам не хочу платить.
Ви думали: попіл є в вашім горшку,
Аж бачте, там скарб ваш лежить».
Зі встидом газдиня взяла свій горнець,
СтарцА вдарувала як слід;
Та доки вна жи́ла, то кожний старець
Мав в неї привіт і обід.
