А чотири з місця захитались.
Втім, зблизились три турки-вояки!
Максимію Богом привітали:
«Бог на поміч, жінко молодая,
Певно, ти є жінка юнакова.
Що за витязь шлюб узяв з тобою?»
«Помайбі вам, три турки-вояки!
Я є жінка Груя Новаченка!
Груйо-витязь шлюбував зо мною».
Промовляють три турки-вояки:
«Ей, ти пані, Груйова дружино,
Видай ти нам Груя Новаченка!
У Груя ти в чистім шовку ходиш,
У нас будеш по шовку ходити,
Будеш срібло й золото носити,
Будеш наша ти вельможна пані,
Будеш часто у гості ходити,
Щоп'ятниці з другими панями».
Два турчини з коней позлізали,
Третій турчин почав промовляти:
«Стійте, турки, горе вашій мамі!
Ще ви в бою з ним не трібувались!
А я знаю Груя Новаченка!
Ще як мав він п'ятнадцять годочків,
Проходив я ось тут поміж гори,
А він сидить, дукати рахує.
То я крикнув з-за гори на нього:
Дай, гадаю, хлопець ізлякаєсь,
Ізлякаєсь, у ліс ісховаєсь,
Гроші кине, я їх позбираю.
Але хлопець серця не такого,
Не такого серця юнацького!
Згорнув гроші, у кишеню вкинув,
Та за мною по горі в погоню!
Я був кінно, Груйо пішоходом:
Сли б не гілка ялиці крутої,
Що 'му шапку з голови зірвала,
Їй же богу, був би мене вхопив!
Та поки він шапку зняв з гілляки,
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/83
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/be/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._18._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu/page83-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._18._%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8_%281960%29.djvu.jpg)