А чотири з місця захитались.
Втім, зблизились три турки-вояки!
Максимію Богом привітали:
«Бог на поміч, жінко молодая,
Певно, ти є жінка юнакова.
Що за витязь шлюб узяв з тобою?»
«Помайбі вам, три турки-вояки!
Я є жінка Груя Новаченка!
Груйо-витязь шлюбував зо мною».
Промовляють три турки-вояки:
«Ей, ти пані, Груйова дружино,
Видай ти нам Груя Новаченка!
У Груя ти в чистім шовку ходиш,
У нас будеш по шовку ходити,
Будеш срібло й золото носити,
Будеш наша ти вельможна пані,
Будеш часто у гості ходити,
Щоп'ятниці з другими панями».
Два турчини з коней позлізали,
Третій турчин почав промовляти:
«Стійте, турки, горе вашій мамі!
Ще ви в бою з ним не трібувались!
А я знаю Груя Новаченка!
Ще як мав він п'ятнадцять годочків,
Проходив я ось тут поміж гори,
А він сидить, дукати рахує.
То я крикнув з-за гори на нього:
Дай, гадаю, хлопець ізлякаєсь,
Ізлякаєсь, у ліс ісховаєсь,
Гроші кине, я їх позбираю.
Але хлопець серця не такого,
Не такого серця юнацького!
Згорнув гроші, у кишеню вкинув,
Та за мною по горі в погоню!
Я був кінно, Груйо пішоходом:
Сли б не гілка ялиці крутої,
Що 'му шапку з голови зірвала,
Їй же богу, був би мене вхопив!
Та поки він шапку зняв з гілляки,
