Мати плаче, говорить не може,
За сльозами ледве промовляє:
«Родила я дев'ять синів любих,
Сподівалась — поміч мені буде.
Родила їх, сама повдовіла,
Вдовуючи всіх їх згодувала
З веретена, з роботи ручної.
Восьмерих я їх і поженила,
А як став ось дев'ятий женитись,
То дев'ятий в ліс мене відправив,
Щоб мене там дикі звірі з'їли».
Ой, говорять два прохожі хлопці:
«Завернися ти, стара бабусю,
Подивися, що синове діють».
А як мати назад повернула:
Дев'ять синів — то дев'ять каменів,
А невістки — лютії гадюки,
А гадюки по каменях в'ються.
