Ця сторінка ще не вичитана
Єва. Ох, не нагадуй! Зуб змії гризе Ми серце. Авель! Наймиліший мій! Боже,—ся кара тяжча, ніж мій гріх! За що ж, за що ти видер го мені? А д а м. Хто або що зробило се? Мов, Каїн,— Ти був при тім! Чи дух противний Богу, Чи дикий звір лісний? Єва. Га, світло блисло Мені, мов перун з чорних хмар!.. Сей сук Тяжкий, кривавий, з вівтаря добутий І надгорілий, а червоний… А д а м. Сину, Озвись, повідж нам, щоб, хоч як нещасні, Ми ще стораз не стали нещасніші. А д а. Скажи, мій Каїн: се не ти! Єва. Він! Він! Вже видно! Винну голову схилив, Закрив руков, кривавов від забійства, Погані очі. А да. Мати,—стій, що кажеш! Виправдайся, Каїн, а тяжкої завини, Котру на тя1 в розпуці мати вергла. 1 На тя—на тебе (діялект. форма). 100
