Всі. Денному світлу віддані ми назад. Не особи, це так, Знаємо, чуємо це; Але до Ада не вернем ніколи. Вічно живая природа Вповні бере в свою власть Нас, а ми її. Часть хору. Ми в гільок отих стосотних шумі, шелесті, тремтінню Надим, шепчем, вабим зтиха з корінців живі потоки До вершечків; то листками, то квітками заквітчаєм Ми розвіяні косиці, вільно в вітрі щоб росли. А як плід доспів, то живо люд збігається й худоба, Ці хапають, ті кусають, пнуться, тиснуться довкола І, немов богам, найпершим кланяються нам усі. Друга часть. Ми до стін оцих скалистих, ясних, рівних мов свідчадо, Тулимось, мов легкі хвилі ласкаючись, повзучи; Кожний згук підслухать раді, птахів спів, грання осоки, Чи могутній голос Пана; відповідь готова всім. Шептам шептом одвічаєм, а гримить, то наші громи І уркотять і двічі й тричі, десять раз йому У слід. 173
