И зеленковатих ,.римлян1“, ці справжні чарки для вин рейнських. Так сидячи, вони втрьох при блискучім столі забавлялись: 170 Круглий брунатний був стіл і стояв на ногах він грубезних. Брязнули зараз чарки пана дому та пароха дружно, Та непорушно держав свою третій немов у задумі, Але господар візвав його тут же приятельським словом: „Ну бо, сусідо, черкніться! Бог добрий на нас, від нещастя 175 Нас уберіг, і, надійсь, збереже ще й надалі від злого. Хто ж бо не зна, що від тої страшної пожежі, якою Він нас так тяжко діткнув, він же постійно хоронить Нас і втішає, як той чоловік, що власнеє око Сам береже, що йому наймиліше з усіх частей тіла. 180 Чи ж і надалі не мав би він нас берегти й спомагати? Бо аж у хвилях біди видно добре, яка його сила. Мав би ж він знов те місто цвітуче, яке він щойно З попелу двигнути дав невсипущим трудящим міщанам, І щедро благословив, дати знов з землею зрівняти, 185 1 всю їх працю важку через те повернути у нівець?“ Лагідно й втішно на це відповів добродушний священник: „Кріпко держіться лише цеї віри та думки такої, Бо вона в щастю дає і розвагу і певність, а в горю Нас потіша, як ніхто, й оживляє найкращу надію“. 190 Тут же господар відрік те розумне мужеське слово: „З подивом часто вітав я ті хвилі широкого Рейну, Як було, їздячи в своїх ділах, я зближався до нього, Все він здавався мені так великим, що дух ріс у мене. Але і в думку мені не прийшло, що так скоро цей любий 195 Беріг стать мусить валом*заборолом супроти французів, А його ложе широке ровом, що їх мусить спинити. Так то природа сама береже, бережуть нас хоробрі Німці й господь береже; хто ж би глупо хтів тратити духа? Вже потомились борці і усе супокій нам віщує. 200 О, коб у день той, коли в нашій церкві пожаданий здавна Празник спокою ввесь люд обходитиме, дзвони задзвонять, Труби ревнуть й органи заграють до співу „Те deum" ", Коби в той день і мій Герман, пан-отчику любий, Зважився раз із якою коханою перед престолом 205 Стать перед вами, аби теє свято щасливе загальне Також для мене було роковим для домашнього щастя! Прикро мені, що юнак мій, що дома усе так діяльний, Все поза домом такий нерішучий та дуже несмілий, 1 21 Зеленкуваті „римляни*,— великі, звичайно зелені чарки доля вина. 2 Те deura — тебе,Боже хвалимо! 189
