Як би він міг ся знищити1, — це було б Для нього щастя більше від всіх щасть, Які він другим уділиві Нехай Панує й сам ще множить своє горе! В людей і духів є хоч співчуття: Ми разом терпимо,—і наші муки, Хоч незлічимі, через те лекшають. Но Він,— всесильний, а нужденний! Творець, А в горю! Вічно лиш творити мусить. Раз-в-раз творити!.. К а ї н. Ти таке говориш, Як ті гадки, що здавна, мов крізь сон, І в мене мелькали. Не міг ніколи Я погодити те, щом бачив, з тим, Щом чув. Отець і мати вповідали Про змії, древа, овочі: я бачу Вхід того, що вони раєм звуть — при нім З мечем вогнистим ангел—вартовий, Що не впуска мене ні їх; я чую День-в-день утому і гадки пекучі, І бачу світ, серед котрого я Немов щезаю; а гадки у мені Встають такі, що, бачиться, могли би Перемочи ввесь світ. І думав я сам в собі: Це я лиш так нещасний. Батько мій Надломаний, і мати вже забула Про жадобу знання, що не боїться И прокляття вічного. Мій брат хлопчина, Пастух хороший, з своєї череди Всі первачки жертвує тому, що Сам заказав землі — давать нам плоди Без поту. Цілла, наша рання пташка, 1 Ся знищити—знищитися (діял.). 19
