К вищому все, а бодай ненастанно шукають нового. Та за далеко не йдіть. Бо, крім того змагання, природа 10 Нам дала потяг іще все держатися кріпко старого Та утішатися тим, до чого звик усякий віддавна. Кожний стан добрий, аби лиш природній він був і розумний. Много бажа чоловік, та потреби його невеликі, Наші короткі бо дні і обмежена доля людськая. 15 Тому догани не дам, хто діяльний усе і невтомний, В подорожах навіща всі моря і всі шляхи земнії, Сміло та пильно все дбав, втішається зиском здобутим, Що звідусіль наплива в його руки та його найближчих, Але я й того ціню спокійного горожанина, 20 Що тихим кроком своє ще батьківське надбання обходить, Землю всю обробля, як година того вимагав. Не відміняється ґрунт у добрі його в кожному році, І не відразу здійма новосаджене дерево віти В небо весною, рясним приозд°блене цвітом. Ні, справді, 25 Муж потрібув терпцю, потрібує спокійного змислу Та рівноваги в душі, чистоти та розсудку ясного. Бо лиш немного сімен повіряв землі він плодючій, Лиш небагато звірят може він годувать та множити; Бо одинока мета його праці—шукати пожитку. ЗО Той щасливий, кому надала таку вдачу природа. Бо він годує всіх нас. І щасливі теж маломіщани, Що лучать працю сільську з ремеслом та міським заробітком, Не тяготить на них гнет, що держить селянина в тривозі, Та й не тривожить журба, що гризе ненаситне міщанство, 35 Що, хоч спромога мала з багатшим, вищим рівняться, та Звикли бажати, а вже особливо жінки та дівчата. Ось тому благословіть сина вашого вдачу спокійну, Та синову, що візьме він собі до своєї вподоби“. Так він сказав, а втім мати ввійшла враз із сином, 40 За руку його ведучи, й перед мужем поставила тут же. „Тату" — сказала — „нераз ми, гуторячи поміж собою, Думали, як той прийде день веселий, коли собі Герман Вибере суджену й нас ущасливить тим вибором, врешті. Сяк і так думали ми, то одну йому панну, то іншу 45 Ми призначали отак у родительській балаканині. Нині той день надійшов; само небо йому показало Суджену та привело, й його серце рішилось відразу. Чи ж не казали тоді ми, що сам собі вибрать він мусить? Чи ж не бажав і ти сам, аби він і весело й охочо £ і Панну яку полюбив? Ось настала та ждана година: Він полюбив і вибрав і по-мужеськи справді рішився. Дівчина ця та чужа, що сьогодні її він зустрінув. 205
