100 В дім свій впровадить її, а вже там і любов здобувати. Ах, а на пальці ІТ золотий перстенець ще побачив. Дав їй ще дальш говорить, а сам слів її слухав пильно. „Отже вертаймо в село!“—рекла вона далі.—„Дівчата, Що при криниці стоять дуже довго, стрічав нагана; 105 Хоч при тій чистій воді так приємно бува розмовляти“. І вови встали у-раз, і обоє ще раз погляділи В джерело, й їх проняло рівночасно солодке бажання. Мовчки обидва збанки узяла вона тут же за вуха І пішла сходами вверх, і за любкою слідував Герман. )10 Він хотів взяти збанок один в неї, тягар поділити. „Ні!1*—відповіла вона.—„Ліпше нести так для рівноваги. Та й не ялось, щоб панич, мій будучий господар, служити Мав мені. Ну, не глядіть так на мене, немов моя доля Дуже сумна! Завчасу мусить женщина знать свою долю, 115 Що їй судила служить, поки панею може зістати 1 заслужити на власть, що належиться їй у домівці. Вчасно бо служить сестра свому брату і родичам служить, І все життя її в тім — щось давать, і ходить, і носити, 1 підіймать, і складать, готувать, і порядок робити. 120 Добре такій, що на все те привикла і труд їй не прикрий, Кожна година вночі їй така ж, як і денна година, Жодної праці не стид, жодна голка не надто тонка їй, І забував себе, а життя усе тільки для інших. Адже ж усіх тих чеснот потребує дбайливая мати, 125 Коли дитина мала її будить 1 корму жадав, Хоч і Недужа вона і до болів жура ще приходить. Двадцять мущин не знесли б тої прикрости й тої турботи;. Та й не судилось їм це, та признати повинні це вдячно". Так говорила вона і зі своїм товаришем тихим 130 Через город перейшла аж до току тієї стодоли, Де поліжниця лежала, яку вона разом з дочками Втішну лишила, отими самими, що їх Доротея Спасла. Обоє ввійшли, а з другого боку начальник Теж увійшов, ведучи по дитині обома руками. 135 Діти ті досі були заблукались від матері в стиску, Але знайшов їх старий, коли втишилась люду тривога- Радісно скочили тут привітатися з матір'ю діти, Тішучись братчиком теж, що його ще вони не видали. До Доротеї також прискакали н віталися дружно, 140 Хліба жадали й грушок, а поперед усього напиться. 1 вона всім їм води подала, і напилися діги, 1 поліжииця також і дівчата й за ними начальник, Всіх покріпила вода і всі добрість її величали, Бо кваскувата була, оживна й здорова пить людям, 220
