Лиш це одно тобі сказать ще маю, А більш від мене й слова вже не вчуєш. Поспішно відходить у палату. ЯВА ТРИНАДЦЯТА. Хор, Е д і п, Післанець. Хор. Це чом, Едіпе, пані так поспішно, Мов диким страхом бита, геть пішла? Боюсь, щоб з тої мовчанки її Не виринуло горе. Е д і п. Хай, що хоче, Те й вирина! А я пізнать бажаю Свій рід, хоч будь і низький він 1 Вона ж, От як то жінка, високо літає, Встидаесь низького мойого роду. Та я себе вважаю сином Щастя, Того, що подає добро, й отим то Я встиду не боюсь. Його за матір Вважаю я, а місяці, мов рідні, Мене плекали з малку аж до зросту. І ось який я виріс! І ніколи Не буду іншим, щоб не мав добратись До свого роду! Едіп 1 післанець усуваються вглиб сцени. Хор. Як є у мене віщеє чуття І ясний ум, то чи ж не буду завтра При повні місячній танками й співом Тебе, о Китероне, величати? Тебе, Олімпові найближчий, батьку, 292
