Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

К а ї н. О, А до, люба! А д а. Я Піду з тобою. Л ю ци ф е р. їй не мож іти. А д а. Хто ти, що серце відрива від серця? К а ї н. Він — бог. А да. І злий так говорив — і звів. Л ю ц и ф е р. Не він звів, АдоІ Чи ж не було, справді, Це дерево знання? А д а. Так, нам на горе! Л ю ц и ф е р. Знання — то горе; змій, значить, не звів вас; А коли звів, то тільки правдою, — А правда все сама собов — добро. А да. Но все, що ми відтак пізнали, — тільки Нещастя приносило нам:-з раю Прогнав нас Бог — терпіти мусим Страх і утому, біль і гризоту, Жаліти того, що пройшло, — а того, 31