Т е р а д і o H. Пізнаєш зараз. Відходить, руф. Той запалом огнистої промови, А цей догадками байок дитячих Рад зупинить летючії колеса Всесвітньої судьби. Безумці! Знадвору чути чим раз дужчий галас. Що це За гук? Мабуть, Тит Анній вже сповняє Мої накази й буриться народ… До шатра впадає Тит Анній, обдертий і без меча. На Марта, що там сталось? Т. Анній. Твій наказ Я хотів сповнить. Вже впряжений в ярмо Бугай чекав при плузі, щоб зорати Гору, сигнали дано з труб, окличник Чита едикт цісарський. Мертво, тихо… Бліді, мов стіни, муж при мужі вколо Стоять, уста лиш рушаються стиха Та руки, що руде волосся рвуть. Прочитано і воїн шарпнув повід… Втім з тиску виступив муж-велетень, Підняв пястук, бика в чоло як гримнув, Цей впав, немов простертий вдаром грому, А муж грізний ревнув, мов голос суду: «Так буде всім, чия рука зухвала Цеї землі святої доторкнеться, Що є Єгови власність!“ Крик гучний Був відповіддю. Я велю воякам, Щоб запряглись в ярмо й орали скибу, Та як бика вперед одним ударом 343
