Хай з соромом тікають, Немов від вітру трина, Нехай їх ангел Божий По всіх краях розсіє Ру ф до жінки, що стояла за мужем. Ти молода? Жінка. Це ти вгадав відразу. Руф. Жінки звичайно все є повільніші, То ж надіюсь, ти борше скажеш дещо. Жінка. Не більш, не менш, як мій жених і тесть. Руф. О, плім‘я завзятуще! Ось і видно, Що всі ви в змові. Позривайте з тіла їй одіж і віпхніть її до ями Під тим хрестом, де висить муж її 1 Жінка. Хоч у стражданню, все ж таки ми разом,— Хай славиться предвічний Саваоф! Вояки тимчасом прив'язали мужа на хресті й запалили вогонь під його ногами. Інші кинулися на жінку 1 рвуть у неї одіж. Руф. Ай, гарне бо дівоче тіло! Чарку Сюди! Без Вакха не бува й Венера. Два вояки відходять до шатра й приносять амфору й чарку, наливають до чарки й один, приклякнувши, подав Руфові повну чарку. Псалом 34, зач. 2—6. 353
