Розкішні, животворнії, небесні. О, роде людський, я люблю тебе! Підносить очі до неба, зціпивши руки, з рознятим рогом, ув екстазі. За ним із гущавини, що творить немов межу в глибині кладовища, виходить манах з руками, навхрест зложеними на груді, з капішоном, насуненим на лице. Потім з іншого боку корчів виходить другий манах, потім ще один. Ті манахи, в одязі августинів, зупиняються мовчки, випростовані й недвижні в певнім віддаленню за манахом-домініканцем, що не бачить їх зовсім. Звільна надходить таким робом чимраз більше манахів, усе поодиноко й мовчки, й уставлюються обік перших. У всіх руки зложені на грудях і капішони насунені на лиця, так що не видно ані одного лиця. По якімсь часі за домініканцем твориться немов півколесо. Те півколесо розділювться і з-поміж дерев виходить єпископ, у мантії, з хрестом у руці і з мітрою на голові, між двома архідіяконами. Він надходить звільна, за ним іде пріор, що одинокий з усіх манахів має капішон піднятий. Єпископ, не мовлячи ані слова, став в осередку півко- леса манахів, яке замикавться за ним. Домініканець досі не бачив нічого. Звільна сутенів. Єпископ. Ось будьте свідками, як я, Іван, Єпископ ваш, судитиму цього тут Присутнього, чи добрий він, чи злий. Та зразу розпитаю. Справедливість Дозволює карать, та хоче знати, За що. Манах обернувся і придивляється поважно цілій тій появі. По ньому видно, що вона не збентежила його. Потім він дивиться на єпископа. Хто ТИ. Манах. Я — манах проповідник. 386
