Філософе премудрий, що ти думав У хвилю ту, коли не думає ніхто? Сказать тобі? Ф а в с т. Ну, говори! Ну, що? Мефістофель. Ти думав: „Ангеле послушний мій, Як гарячо я забажав тебе! Як хитро в простодушної дівчини Я мрії серця роздував! Любві невинній, безкорисній Невинно віддалась вона. Чому ж тепер у мене в груді повно Ненависної туги та нудьги? На жертву мого забагу пустого Дивлюсь, напившись розкоші марної, З непереможною відразою!!“ Так нерозумний дурень, з добра-дива Наважившися на лихеє діло, І в лісі жебрака зарізавши, над трупом Знущається зневажними словами. Так на продажну красоту розпуста, Сквапливо нею наситившися, Глядить не то з обридженням, не то зі страхом Потім із усього того ти вивів Одно заключення… Ф а в с т. Та пропадай Від мене, витворе пекельний ти! Тікай, щоб я не бачив більш тебе! Мефістофель. І овшім. Та задай іще мені задачу! 461
