А зняв би був, якби не соромився І дам і герцоґа. Проклятий граф! Волів мені він голову пробити. Потрібна би й одежа. Ув останнє Всі лицарі сиділи ув атласах Та в адамашках, тільки я у бляхах За герцоґським столом. Відмовився Я тим, що на турнір попав лиш припадково. А що скажу сьогодні? Бідність, бідність! Як унижає серце нам вона! Коли Дельорж своїм тяжезним списом Пробив мій шолом і повз мене скочив, А я голіголов, острогами Коня свого шпигнувши, наче вихор Помчався й графа на дванадцять кроків Шпурнув немов малесенького пажа,— Коли всі дами повставали з місць, Коли сама Клотільда, поневолі Лице закривши, скрикнула, і всі Герольди мій учинок прославляли,— Тоді ніхто не думав про причину Хоробрости та сили дивної Моєї! А я мало не шалів За шолом свій ушкоджений. Яка Була причина мойого геройства? Лиш скупість. Так, не трудно заразиться Тут нею під одною кришею З моїм вітцем. А що мій бідний Емір? Іван. Все ще хромає. Виїхати вам J-Ja нім не можна. А л ь б е р. Нічого робити, Куплю гнідого,—добре, що за нього Не много просять. 465
