Тепер мене ранесенько розбудить, І вже велить собі коня сідлати, І до ночі бог знає куди їздить. А вернеться, заледве любе слово Мені промовить, ледве ласкаво Рукою по лиці мене погладить. Мамка. Княгинечко, мужчина наче півень: Кукуріку, мах-мах крилом — і геть! А жінка, наче бідна квочка та, Сиди в гнізді та курят виводи! Поки жених, то й не насидиться, Не їсть, не п‘е, глядить і не надивиться А оженився—клопоти настануть. То треба у сусідів погостити, То з соколами їхати на лови, То на війну несе нечиста сила,— Сюди-туди, а дома не сидиться. Княгиня. Як думаєш? Нема в нього якої Таємної принади? Мамка. Не гріши! Та на кого тебе він проміняє? Ти над усіх розумна та вродлива, Звичаями й умом всіх перейшла. Подумай, серденько, в кім він знайде Щось краще, ніж у тебе? Княгиня. Якби Бог Та вислухав мої благання й дав Мені дітей, тоді б я знов зуміла До себе мужа прив'язать. А, двір 512
