І місяць гріє мас. Любо нам в нічний цей час Дно річнеє покидать, Головами свобідними Річні хвилі розділять, І дзвінкими голосами Теплий воздух потрясать, І зелені вогкі коси В нім сушить та осушать. Одна. Тихо! Пташки під корчами Стрепенулись у млі. Друга. Поміж місяцем і нами Хтось там ходить по землі. Ховаються. Князь. До сумовитих берегів оцих Невільно якось притяга мене Якась недовідома сила. Місце це Знайоме, будить жаль в душі. Пізнав Я все довкола! Млин, ось він уже Ввесь розвалився. Шум його коліс, Колись такий веселий, вже затих. Спинився камінь. Видно, вмер старий. Доньку свою нещасну довгий час Оплакував… Сюди вилася стежка,— Вона вже заросла… Давно, давно Сюди ніхто не ходить. Тут садок Був із оплотом,— та невже заріс Хащем він кучерявим? Ах, а ось 1 дуб старий! Під ним вона, обнявши Мене, тулилася до мене, мовчачи. 514
