Що вся краса нічим супротив неї,— Чо ж ти нещасний? К а ї н. Я чому? А чом Нещасний ти? Чом все? Той, що сотворив нас,— Він теж, хоч творець, щастя знать не мусить І Бо чи то щастя — нищить те, що сам Створив? А прецінь,— як мій батько каже,— Він всемогущийі Відки ж зло взялося, Коли він добрий? Я про те питав Вітця; той каже, зло — то стежка до Добра. Це диво. Мало ж би добро Від найбільшого свого ворога, Від зла родитись? Ось колись, гляджу,— Вкусила гадь ягня; худоба бідна Запінена качавсь по землі, А мати жалібно блее в страху. Отець мій вирвав зілля, приложив До рани, і поволеньки ягня Прийшло до себе, піднялось і знов Почало ссати матір, що дрожачи Лизала радісно свою дитину. „Дивися, сину,— скаже батько,— як Із зла добро йде“. Л ю ц и ф е р. А ти що? К а ї н. Мовчав,— Бо він отець мій. Алем погадав си1, Що для ягняти найліпше б було, 1 Алем погадав си — але я погадав собі (си—собі) (діял. форма). 70
