Люцифер. Ні! Клянусь небом, де панує Він, Безоднею, всім світом і життям, Котре обом нам спільне,—ні! Він в бою Спроміг1 мене,—но він не пан мій. Всі Йому кланяються,—я ні. Я борюсь З ним, як боровсь у найвищому небі. У вічності, в просторі незміримім, У незглибимій бездні царства тьми, Я все і всюди борюсь з ним. Світ кожний І зоря кожна, кожний атом жизні, Все мусить впасти на вагу, аж поки Скінчиться бій великий,—а скінчиться Не швидше, аж я згину або він! А чи ж нам, вічним, згинути є змога? Чи втихне люта взаїмна ненависть? Він дужчий, слабшого злим називає,— Яке ж добро він робить? Якби я Його спроміг, тоді його би діла Були виключно злі. А ви, нові, Недавно зродженії смертні,—що він Дав доброго вам на ваш світ маленький? К а ї н. Не много, тільки горечі досипав. Люцифер. Вертай же знов на землю і гляди, Які ще дари там на вас зіслав він! Добро і зло стаєсь добром і злом Само собою, а не через того, Хто го дає. Як він вам дасть що добре, Кажіть се сміло; як вам зле що дасть, То не кажіть, що зло від мене, поки 1 Спромогти—перемогти. 79
