Маленьке личко, чисте, пурпурове, До рож подібне, на котрих лежить. А д а. А усточка, які хороші! Ні, Ні, не цілуй його,— не тепер, він швидко Пробудиться; його південний сон Мине швиденько,— не буди го швидше. К а ї н. Так, так. Не буду я будить його. Він спить, всміхаєсь! О, всміхайсь і спи, Малий, щасливий пане сього світа, Так молодого, як і ти! Всміхайсь І спи! Ще дні твої й години ясні, Невиннії Ти ще овочу не кушав; Не знаєш ще, що нагий ти! Чи мусить Прийти й для тебе час важкої муки За гріх не твій, не мій? О, спи спокійно! Ось дужчий усміх личко рум'янить, Дрожать його прозірчасті повіки И рісниці чорні, як той кіпарис Над ним,— до пів отверті, а з під них Виднієсь ясне, синє, сонне око. Йому щось сниться. Що? Рай? О, вітай В нім, в страченій вітцівщині! Хоч в сні Глянь на заказане, щасливе місце! А д а. Мій Каїн,— не шепчи ти над дитинов Такі слова понурі! Чо' тужить? Чо* жалувать все за раєм пропалим? Ми насадім новий рай. К а ї н. Де? 82
