Мій спячий, любий син не знає того, Що в нім є зарід безконечних мук Для міріяд. Волів бим в сні невиннім Узяти го й розбити о скалу, Ніж має жити, щоб… А да. О, Боже І Каїн— Не рушай го,—мою, твою дитину! К а ї н. Не бійсь! За всі ті звізди, за всю міць, Що котить їх, я б не діткнув його, Хіба устами—щирим поцілуєм. А д а. Пощо ж такі страшні слова говориш? К а ї н. Я лиш сказав, що краще б му загинуть, Ніж плодити колись таку недолю, Яка судилася йому й—що тяжче— Його потомкам. Но коли тя так Разить ся мова, то скажім си тільки: Волів би був не родитись на світ. А д а. Ох, не кажи так! Я ж би не була Зазнала щастя матері, що кормить, Годує го і любить! Стій,—збудивсь! Мій Енох любий! Іде д'дитині. Каїн, глянь на нього, Який живий, цвітучий, крепкий, гарний І втішний! Як на мене подобає Й на тебе,—скорос ласкавий! Тоді ми Всі подобаємо на себе, правда? 87
