його рани. Різник дивився на ту кров з якоюсь демонською радістю, і знов на його лиці заграв ідіотичний усміх. Він одною ногою наступив на розрізану шию теляти і придушивши її, держав доти, доки кров уся не стекла в ній, а в тілі не стало ніякого руху. Тоді він принявся майструвати так само й друге теля, яке за той час лежало німо, мов поражене якимось диким страхом, лише широко роздуваючи ніздрі і нюхаючи незвичайний для нього запах крови. А коли й друге теля було зарізане і парубок настолочив і його шийку своєю катівською ногою, він немов підтанцьовуючи обернувся в тій поставі в пів обороту лицем до мене, і мене мов кропивою опік його погляд, повний якоїсь безмисної, ідіотичної кровожадности, що вбиває з усміхом і виявляє лиш одну нетерплячку, коли жертва надто довго треплеться та обризькає свого ката своєю кров'ю. Я відскочив, мов опарений, і побіг до хати.
— Тобі що такого — запитала мене «цьоця», що власне збиралася йти до церкви.
— Нічого, — відповів я ледве чутно.
— Ти чого так поблід? — допитувала вона.
— Я? — перепитав я і не кажучи нічого більше, уткнув лице в свою скриньку, немов вишукуючи якусь потрібну мені книжку.
«Цьоця» не допитувалася більше і пішла до церкви. А я довго ще плакав, уткнувшися лицем в отворену скриньку та ніби
