— Так? То ти будеш мене на сміх підіймати?
І тростинка о. Телесницького знов почала свою педагогічну роботу.
Від тепер о. Телесницький уже не нудився, не жовк та не нидів під час шкільних годин. Він мав пишну забаву, що очевидно додавала йому гумору, апетиту й здоров'я. Він входив у клясу мов укротитель диких звірів у клітку, і гуляв поміж нами, як необмежений пан наших тіл і душ. Та в десятеро чуткіше гуляла його тростинка. То значить, не та перша, маленька, жовта, що показала нам о. Телесницького в його новій ролі. Ця перша не видержала довше двох днів напруженої праці. За нею прийшла інша, блідо-солом'яної барви, густо-суковата і значно грубша. Ця була любіша нашому катові, бо її суки причиняли більше болю, від її ударів повставав дужчий крик, писк, лемент, — і о. Телесницький серед того вереску та пекла бігав по клясі регочучись, затираючи руки, підскакуючи та приговорюючи. Він особливо любив гострити свій дотеп на прозвищах своїх — не знаю, чи учеників, чи жертв.
— Козакевич! Ти походиш від козаків. Терпи козаче, отаманом будеш!
І тростинка в роботі, чи була яка причина, чи ні. А що Козакевич був хлопчина малий, слабосилий і мав тоненький, пискливий голос, то при його зойках о. Телесницький реготався і жартував:
— Ов, ти мабуть не від козаків походиш, а від кози. Козю-козю-козю бе! Козю-козю-козю бе!
