Та нараз, не слухаючи наших відповідей, додав:
— Ні, хоч би ви були не діти, а стадо овець, то й то так знущатися було б гріхом. Ну, ну, цитьте! Вже я поговорю про це з о. Телесницьким і з о. ректором, якось то воно буде.
Бідний о. катехит очевидно не знав, що своїм добрим наміром ще погіршить наше положення. Другого дня перед першою годиною рано прибіг на наш коридор манастирський лямполиз — ученик із четвертої кляси, що жив у манастирі, діставав тут харч і одежу (головно завдяки о. Красицькому), вчився в школі і рівночасно співав у церковнім хорі та сповняв ролю паламаревого помічника, — і викликавши скількох учеників нашої кляси, в тім числі й мене, на коридор, мовив з видом немалого заклопотання:
— Бійтеся Бога, хлопці, що ви наробили вчора?
— Та що таке?
— Пощо ви наговорили о. катехиті, що о. Телесницький б'є вас?
— Або що? Хіба це не правда?
— Та що з того! Тепер будете мати біду.
— Яку?
— Вчора в рефектарі[1] о. катехит почав ганьбити о. Телесницького. Зразу говорив лагідно, а коли о. Телесницький сказав, що то неправда, що хлопці ліниві та свавільні, а про биття набрехали,
- ↑ Рефектар — кімната відпочинку для вчителів в школі.
