з суперечностей. М'якого серця і доброї душі, він міг довести до розпуки ученика — хоч і здібного, але повільного, флегматика; лише нервові, прудкі, рухливі натури могли подобатись йому. А проте той самий чоловік з педантичною строгістю додивлявся до того, як ученик стоїть при таблиці, як держить крейду, як маже губкою, як кланяється, — і не вважав зайвим по десять раз на кожній годині навчати учеників методичности, повільного але ясного думання, точности й економії у всіх рухах, поступках і ділах.
— Не надто квапся, не надто й гайся, нічого за много! — оце були його улюблені приказки. Ученик, що на завдане питання відповідав занадто швидко й гладко, відразу збуджував його недовір'я.
— А покажи но ти мені книжку, з якої ти це так гладко на пам'ять вивчився! — звик він був говорити такому ученикові, вислухавши його відповіді, а коли той упиравсь при тім, що говорить це не з пам'яти, а з голови, завдавав йому для проби таке питання, якого не було в книжці і на яке треба було відповісти з добрим намислом. Такими питаннями він випробовував здібність мислення у своїх учеників. І вже в кого побачив, що відповідь на питання виходить справді здобутком його власної, хоч і невеличкої духової праці, для такого мав велике поважання.
— Власна думка! Власна духова праця, ось в чім властива ціль гімназії! — повторяв він не раз. — Ти думаєш один з другим, що та латина, грека, фізика чи мате-
