— Ой-йой-йой! — заверещав він, але зараз же й утих, стрітивши грізний, гадючий погляд учителя.
— Ти не вмієш ліпше писати? — питав Валько.
— Вмію, вмію! — лепотів хлопець, сам не знаючи, що лепоче.
Учитель-економ може й справді вірив, що хлопець уміє ліпше писати і що тільки на збитки йому[1] силується писати погано чи може з великої любови до його тростинки.
— Ну, то вважай же! — і Валько пішов далі, не переконавшися, які спасенні плоди принесла його докладна наука. Впрочім йому й байдуже було до тих плодів, — він тепер був тільки економом і більше нічим. Очі його вже звернулися в другий бік і в другім куті кляси вигляділи іншу жертву. Там сидів жидок, що по старинній привичці свого роду писав узадгузь[2], силуючися виводити Валькові викрутаси від правої до лівої руки, від кінця стрічки до початку. Одну стрічку він уже совершив таким способом і саме розпочав другу від слів «сот Бог а з к сир». Написана, готова вже стрічка виглядала яко тако, але нова, неготова ще, зачата від кінця, вколола Валька в очі.
— А ти як пишеш, Мойше? — закричав він, прискакуючи до жидка.
