сказав йому, що Гриць „туман вісімнадцятий“, що ліпше зробить, коли відбере його додому і назад заставить гуси пасти. І справді, по році шкільної науки Гриць вертав додому якраз такий мудрий, яким був перед роком. Вправді „а баба галамага“ він вивчив докладно на пам'ять і не раз навіть у сні з уст його вилітало це дивовижне слово, що становило немов перший поріг усякої мудрості, якого йому не судилося переступити. Але далі поза те слово Гриць у науці не поступив. Букви якось мішалися перед його очима і він ніколи не міг спізнати їх з лиця, котре ш, а котре т, котре „люди“ а котре „мисліте“. Про читання вже ніщо й говорити. Чи причина тому була в його непонятливости, чи в кепськім навчанні професора, цього не знати; то тільки певно, що крім Гриця таких „туманів вісімнадцятих“ між тогорічними школярами було 18 на 30 і всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони звільняться від щоденних різок, позаушників, штурканців, „пац“[1] та „попідволосників“, і як покажуться знов у повнім блиску своєї поваги на пасовищі.
А вже хто як хто, а Гриць запевно найбільше і найчастіше думав про це. Проклятий буквар, що його він за час цілорічної натуги над науковими питаннями пошарпав і пофалатав трохи не на січку, прокляте „а баба галамага“ і прокляті професорські причинки та заохоти
- ↑ Паца — биття тростиною по долоні.
