господареві на обору. А одного молодого гусака, красу й надію череди, забив яструб, коли раз відблукався від своєї рідні. Але про всі ті тяжкі та невіджалувані страти череда цього року була більша ніж торік. Дякувати білому гусакові і гривій гусці, та й ще двом чи трьом молодим її донькам, череда цього року виносила звиш 40 штук.
Коли Гриць появився між ними з прутом, знаком своєї намісницької власти, зразу всі очі звернулися на нього і тільки один німіючий сик здивування дався чути. Але ані білий гусак ані грива гуска не забули ще свого колишнього доброго пастиря і швидко пригадали собі його. З голосними викриками радости і трепотанням крил вони кинулися до нього.
— Де-де-де-де? — цокотіла грива гуска.
— Адже в школі був, — відповів гордо Гриць.
— Ов! ов! ов! — дивувався білий гусак.
— Не віриш, дурню? — крикнув на нього Гриць і швякнув його прутом.
— А сьо-сьо-сьо? А сьо-сьо-сьо? — дзьоботіли, громадячись коло нього інші гуси.
— То ніби, що я навчився? — формулював їх питання Гриць.
— Сьо-сьо-сьо-сьо? — дзьоботіли гуси.
— А баба галамага! — відповів Гриць.
Знов сик зачудування, немов ані одна з тих 40 гусячих голів не могла зрозуміти такої глибокої мудрості. Гриць стояв гордий, недосяжний. Аж нарешті білий гусак здобувся на слово.
— А баба галамага! А баба галамага! — скрикнув він своїм дзвінким, металічним
