годження, спонуканий тим глухим острахом, який завсігди має поліція перед газетярами.
— Ходіть живо! — сказав Массо, тягнучи за собою обох братів.
Ті здивовані побачили, як кордон поліціянтів розступився перед ними і вони опинилися в широкім, вільнім просторі. Тут було тихо, безлюдно, спокійно. Ніч бліда, досвітні проблиски починали сипатися з неба, мов дрібнесенький попіл. Провівши братів навпростець поперек площі, Массо зупинив їх близько тюрми і промовив:
— Я піду до середини, хочу бути при тому, як він устане і буде одягатися. Проходжуйтеся тут, огляньте все, тут ніхто не буде вас питати ні про що. Зрештою я швидко вийду.
Тут було зі сто осіб, розсипаних у тіні, журналистів і так собі цікавих. По обох боках вимощеної дороги, що від брами тюрми вела до ґільйотини, поставлено бар'єри, такі дерев'яні, рухомі бар'єри, які ставлять при театральних касах, щоб люди не тислися. Деякі вже тепер стояли, спершися ліктями на ті бар'єри, щоб бути як можна найближче делінквента, коли цей буде проходити. Інші проходжувалися звільна, розмовляли півголосом. Зблизились і обидва брати.
Під гілляками, серед ніжної зелені першого листя стояла ґільйотина. Зразу вони не бачили нічого, тільки її, осяяну мигкітливим світлом недалеко газового ріжка, огник якого уже пожовк при денному світанню. Власне кінчили її встановлення без великого шуму: чути було тільки рідкі і глухі удари молотка; а тим часом помічники ката в чорних сюртуках і в високих циліндрах з чорного шовку дожидали, проходжувалися з виразом нетерпеливости. Але вона сама — з яким же виразом підлости й ганьби лежала вона розпластана на землі, мов огидна якась звірюка, що, бачилось, сама бридиться тієї роботи, яку має сповнити! Невже? Оце була та машина, що має мститися за суспільність, давати добрий приклад? Оцих кілька дилів, розложених плазом на землі, а на них угору два інших дилі, лед-
