— Він усе замикав віконниці, — сказала панна Рузер.
— А вчора замкнув, поки ви були тут? — запитав Марко.
— Ні, не можу сказати цього. Коли я лишила його, щоб іти додому, він власне засвітив був свічку і порядкував образки святих на своїм столику, а вікно стояло нарозтіж відчинене.
— Пан Сімон часто журився тим вікном, — докинув і від себе молодший учитель Міньо, — і радив перенести хлопця десь до іншої кімнати. Він усе доконче поручав йому замикати віконниці. Але здається, що хлопчина не все сповняв те поручення.
І духовні тим часом повиходили з кімнати. О. Филип, поклавши газету і взірець каліграфії на столі, не промовив ані слова, а тільки придивлявся та прислухався і з особливою увагою слідкував за кожним словом, кожним рухом Марковим, а брат Фульґенцій не переставав розсипатися жалібними промовами. Нарешті промовив єзуіт, що, бачилось, хотів вичитати з очей молодого вчителя хоч будь-що:
— То ви думаєте, що це міг зробити якийсь нічний волоцюга, що, бачучи хлопця самого, вліз до кімнати вікном.
Марко прирікав не висловлювати ніяких здогадок.
— О, я не думаю нічого, це вже річ суду, шукати та віднайти винного. А в тім — ліжко не рушене, а хлопець був у самій сорочці, очевидно збирався йти спати. Це веліло би здогадуватися, що злочину доконано зараз по десятій. Візьмім так, що хлопець іще чверть години, а щонайбільше пів години забавлявся образками. Тоді, бачучи, що хтось чужий влізає до кімнати, мусів би кричати і хтось мусів би чути його. Ви, панно, не чули нічого?
— А нічогісінько! — відповіла вчителька. — Коли пів до одинадцятої я лягла спати, скрізь довкола було тихо і спокійно. Потім аж коло першої години в наслідок бурі я пробудилася.
— Свічка лише трохи надпалена, — сказав Міньо. — Значить убивця згасив її, заким назад виліз вікном. А вікно лишив зовсім відчиненим, так як я його застав.
