ним орлиним носом, вистаючими вилицями і грубими губами, крізь які видно було гострі зуби, піднявся, щоб відчитати імена премійованих. Зефірин був найліпший учень у своїй клясі й одержав усі нагороди, його ім'я все повторювалося, і брат Ґоржія у своїй довгій, чорній рясі, від якої відрізнялася біла папафійка, виголошував це ім'я якось звільна і таким понурим голосом, що кожного разу по всіх пробігало щось як електричний струм. І за кожним разом здавалося, що бідний малий трупик появляється на той поклик, щоб прийняти свою нагороду — вінок і книжку в золоченій оправі. Вінки і книжки складано на купу на столі, і важким тягаром налягала на всіх ота мовчанка, що наставала за кожним викликом, безужиточність усіх тих нагород, призначених взірцевому учневі, якого зганьблене, замучене тіло лежало кілька домів відси холодним трупом. Швидко зворушення перемогло декого з слухачів, чути було голосні хлипання за кожним разом, коли брат Ґоржія викликав його ім'я, своїм звичаєм піднімаючи горішню губу і вискалюючи у лівім куті уст свої білі зуби до якогось мимовільного, напівзнаружливого, напівкровожадного усміху.
Акт скінчився серед пригноблюючого настрою. Не зважаючи на поважне зібрання, що зійшлося для вшанування Боніфратрів, над збором залягала чимраз більша тривога, острах перед чимось невідомим, що грозило здалека. А ще гірше для всіх учасників було виходити на площу, заповнену тиском народу, звідки чути було грізні нарікання та глухі прокляття. Страшні історії, про які говорила Пеляжі, розходилися серед цього натовпу, що доходив до стеклости задля злочину. Дехто пригадував брудну історію з минулого року, яку приховано, братчика, якого його зверхники сховали кудись, щоб не мусів засідати перед судом присяжних. Відтоді ходили різні погані вісті про всякі огидливості, що діються в школі і про які діти не сміють говорити нічого під тиском страшної загрози. Ті таємничі обвинувачення переходять з уст до уст, ростуть і більшають раз-у-раз. А тепер обурення бестіяльним злочином, сповненим на
