Не гаючись, він в тій хвилині вибрався в дорогу зі своїм почтом і зі своєю розкішною виграною. Беатрікс ледве знайшла настільки часу, щоб ухопити нещасливі кості і сховати їх за пазуху. Обливаючись слізьми, вона поїхала з безоглядним противником.
Коли невеличка дружина проїхала пару годин, заїхали в гайок молодих буків, через який пропливав чистий потічок. Немов легке, зелене шовкове шатро піднімалося вгору ніжне листя, попідпиране стрункими, сріблястими жердками, а широкий літній краєвид розстелювався збоку. Тут захотів барон відпочити зі своєю здобиччю. Він велів своїм людям їхати трохи далі наперед, а сам розсівся з Беатріксою на пахучій мураві і хотів приголубити її своїми пестощами.
Та вона випросталася гордо і, обкинувши його огнистим поглядом, скрикнула: хоч він і виграв її особу, але не виграв її серця, що не проміняє себе на старі мури. Коли він муж, то мусить покласти порядну ставку. Коли відважиться покласти своє життя, то нехай заграє з нею в кості на її серце; коли виграє, то воно буде навіки йому віддане, коли ж вона виграє, то його життя буде в її руках, а вона знову має бути власною панею над своєю особою.
Це сказала дуже поважно і при тому глянула на нього так дивно, що аж тепер у нього серце затріпалося, а він зніяковілий почав придивлятися до неї. Вона видавалася йому чимраз кращою, коли тихішим голосом і з допитливим поглядом говорила далі:
— Хто захоче любити жінку без взаємности, жінку, не переконану про його відвагу? Дайте мені свій меч, візьміть оці кості і зважтеся на одну гру, а тоді про мене будемо злучені, як слід коханій парі.
При тому втиснула йому в руки слонові кості, теплі ще від її грудей. Отуманілий він віддав їй свій меч разом з припоном і кинувши кості від одного разу виграв одинадцять очок.
Тоді Беаткріс ухопила кості, таємно зітхнула до Святої
