Святої Матері. Вона зараз узялася до своєї служби, привела все в порядок, а коли залунав дзвоник на полудень, пішла до їдальні. Багато черниць постарілося, інші померли, поприбували деякі молоді, а на покуті сиділа інша аббатісса, але ніхто не завважив, що сталося з Беатріксою, яка сиділа на своїм звичайнім місці, бо Марія займала досі те місце в подобі тієї самої черниці.
Отак минуло ще деяких десять літ, коли оце черниці задумали обходити велике свято і змовилися, що кожна черниця має приготувати Матері Божій найкращий і найдорожчий дарунок. Одна вишила коштовну церковну горогву, друга покривало на вівтар, тратя фелон. Одна склала латинський гімн, друга написала до нього музику, третя написала і намалювала пишний молитовник. А яка не могла дати нічого іншого, то вишила для малого Ісусика нову сорочечку, а сестра куховарка напекла йому тарілку пампушків. Тільки одна Беатрікс не прилагодила нічого, була втомлена і жила думками більше минулим, ніж теперішнім.
Коли надійшло свято і вона не поклала ніякого дарунка, дивувалися інші черниці і дорікали їй, так що вона покірно стала збоку, коли серед церкви, замаяної квітами, складено перед вівтарем усі ті пишні дари, а черниці рушили довкола них у обхід, а дзвони гули і хмари кадила піднімалися вгору. А коли потім черниці почали чудово співати і грати, їхав попри манастир старий лицар з вісьмома озброєними синами, гарними як ляльки. Всі їхали на пишних конях, а за ними стільки ж озброєних джур. Це був Воннебольд зі своїми синами, яких він провадив до цісарського війська.
Чуючи, що в домі Божім іде відправа, він велів своїм синам позсідати з коней і пішов разом з ними до церкви, щоб віддати поклін Пресвятій Діві. Всі здивувалися, коли побачили, що залізний старець припав на коліна оточений вісьмома молодими войовниками, що були подібні до вісьмох панцерних ангелів, і чернички помилились у співі, так що аж перестали на
