— Шлюб! — скрикнули всі члени сім"ї.
— Шлюб, — повторив граф, поцілував маркізу в руку, а коли вона запитала, чи він не божевільний, відповів: — Прийде такий день, що ви зрозумієте мене!
Сім'я хотіда розсердитися на нього, але він зараз якнайщиріше попрощався з усіма, попросив їх не думати далі про ці слова і від'їхав.
Минуло кілька тижнів, у яких сім'я з дуже неоднаковими почуваннями очікувала кінця цієї дивної пригоди. Комендант одержав від генерала К., вуйка графового, чемного листа. Сам граф писав з Неаполя. Розвіди, засягнені про нього, промовляли досить на його користь. Одним словом, уважано заручини вже так якби певними, коли хоробливі напади у маркізи повторилися з більшою силою як раніше. Вона завважила незрозумілу зміну у своїй фігурі. З повною щирістю вона відкрила все своїй матері і сказала, що не знає, як їй думати про свій стан. Мати, яку ті дивні припадки наповняли турботою за здоров'я дочки, зажадала, щоб вона порадилася з лікарем. Маркіза, сподіваючись перемогти своєю природою, опиралася. Ще кілька днів, не сповняючи материної поради, вона провела серед найдокучливішого терпіння, поки все поновлювані і такі дивовижні почуття не довели її до великої тривоги. Вона веліла покликати лікаря, що тішився довір'ям її батька, просила його — матері власне не було дома — сісти на софі і виявила йому по короткім вступі, жартуючи, яким їй уявляється її стан. Лікар в одну мить окинув її допитливим оком, доконавши докладного огляду, мовчав ще хвилину, а потім з дуже поважним виразом відповів, що пані маркіз зовсім вірно означила свій стан. Коли на питання дами, як він розуміє це, він висловився зовсім виразно і з нетаєною посмішкою додав, що вона зовсім здорова і не потребує лікаря, шарпнула маркіза за дзвінок і, дуже гостро зирнувши на нього збоку, просила його віддалитися. Півголосом, немов би він не варт був того, щоб говорити до нього, вона заявила, муркочучи під ніс, що у неї нема охоти захо-
