рухнулася в його обіймах.
— Усе, люба моя, — відповів граф. — Але зовсім переконаний про вашу невинність.
— Як! — скрикнула маркіза, встала й випручалася з його обіймів, — і ви після всього того приходите до мене?
— На перекір світові, — промовив він, затримуючи її, — на перекір вашій сім'ї і навіть на перекір оцій любій появі! — І при тому витиснув м'який поцілунок на її грудях.
— Геть! — скрикнула маркіза.
— Такий певний, Джульєтто, — сказав він, — як коли б я був всевідуючий, як коли б моя душа жила в твоїх грудях.
— Пустіть мене! — скрикнула маркіза.
— Я прийшов, — сказав він і не пускав її, — повторити свою пропозицію і з ваших рук, коли захочете вислухати мене, прийняти долю блаженних.
— Пустіть мене! Зараз! — кричала маркіза. — Наказую вам!
Вона силою вирвалася з його рук і втекла.
— Люба моя! Прекрасна! — шептав він, устаючи з лави і йдучи за нею.
— Чуєте? — крикнула маркіза, відвернулася від нього і знову втікала далі.
— Лише одно таємне вишиптане слівце! — сказав граф і щвидко вхопив її ніжну руку, яку маркіза негайно висмикнула.
— Нічого не хочу чути! — відповіла маркіза, пхнула його сильно в груди, вибігла на терасу і щезла.
Він вибіг уже до половини рампи, щоб будь-що-будь добитися у неї вислухання, коли двері перед ним замкнено і ретязі зі стуком, з безтямним поквапом закалатали перед його повільними кроками. Якусь хвилину, не знаючи що робити в таких обставинах, він стояв і надумувався, чи не влізти йому через відчинене вікно і чи не йти до своєї мети, доки не осягне її. Та хоч і як важко з усяких оглядів було йому вертатися, цим разом, здавалося, вимагала цього конечність, і лютий на себе, що випустив її з рук, він поплентався вниз по рампі, щоб
