у-раз, обминаючи яри і виверти, піднімалася, спускалася вниз, щезала в тіні, посувалася все далі й далі. Врешті знесилена втомою Бібліс упала на мох і заснула.
Коли прокинулася на другий день, сонце стояло вже високо. Крізь сон вона чула дивну приємність вздовж своєї простертої руки. Відкрила очі: білява ланя легесенько лизала її руку. Але при першім руху Бібліс делікатна звірина зірвалася на свої тонкі ніжки і підняла обидва вуха, витріщивши на неї свої чудові вогкі очі, чорні і блискучі, як джерельна вода.
— Лане, — сказала Бібліс, — чия ти? Коли ти належиш до богині Артеміди, проведи мене, бо я знаю її.
Ланя уважно слухала, а Бібліс говорила далі.
— Я жертвую їй щомісяця лібації з козячого молока, а вона радо приймає їх. Лане, вона дуже любить мене. Тож коли ти належиш до її отари, вислухай мене в моїй тривозі і знай, що не зробиш нічого нелюбого добрій Нічній Стрільчисі.
Ланя, здавалось, зрозуміла. Вона пішла наперед, але йшла досить помалу, щоб дівчинка могла встигати за нею. Обидві вони пройшли так велику частину лісу і навіть два потоки, які ланя перескакувала одним скоком, але які Бібліс мусіла переходити, бродячи по коліна в воді. Вона тепер була безпечна, їй здавалось певним, що вона на добрій дорозі. Без сумніву сама богиня послала їй оцю ланю в подяку за її побожність, і божеська звірина приведе її лісами аж до коханого брата, з яким вона не розстанеться ніколи. Кожний крок зближував її до мети, де їй увижався її Каунос. Вона відчувала на своїх гарячих грудях обійми втікача. Частина його віддиху, здавалось, пролетіла в повітрі і солодощами надихала вітерок.
Нараз ланя зупинилася. Вона просунула свою подовгасту голову між два молоді дерева, де в тій самій хвилині показався рогатий профіль оленя. І немов осягнувши мету, до якої поспішала, ланя лягла на землю, підобгавши ноги під себе, і поклала шию на мураву.
— Каунос! — кликала Бібліс. — Каунос, де ти?
