ми різних звірів. У костьолі при звуках інструментів збита в купу юрба співала хором у правильних відступах. Стояла сильна задуха від тепла людських тіл і від полум'я свічок. Срібна голова святого Ґонзальва іскрилася в повітрі, мов маяк.
Ось увійшов Уммалідо. Серед загального остовпіння він протиснувся аж до вівтаря. Різким голосом, тримаючи ніж у лівій руці, він промовив:
— Святий Ґонзальве, жертвую тобі її.
І він звільна, перед очима народу, що тремтів з переляку, почав обкроювати свою руку довкола правого ліктя. Звільна розчавлена рука відділювалася від тіла, запливаючи кров'ю. Хвилину вона висіла на останній жилці, потім упала на мідяну бляху, поміщену при ногах патрона, для збирання грошевих датків.
Тоді Уммалідо підняв угору свій кривавий лікоть і ще раз повторив виразно:
— Святий Ґонзальве, жертвую тобі її.
